Навіщо люди знайомляться? Чоловіки і жінки, я маю на увазі.
Ні, ну, звичайно, зрозуміло для чого… Сексуальний потяг, тяжіння протилежностей, поклик природи, прагнення до продовження роду.
Мені так хочеться вірити, що ми шукаємо в простому знайомстві ще чогось. Наприклад, споріднену душу або загублену половинку, любов.
Дивно влаштована людина. Для повного щастя їй вічно когось бракує.
За статистикою чоловіків на світі менше, і деякі жінки просто приречені на самотність.
Ліза не могла собі уявити, щоб особисте щастя залежало від статистики. Як її душу, яка прагне кохати і бути коханою, переконати в тому, що половинок на всіх не вистачить і що можна залишитися з носом?
Вона хотіла любові! І їй було байдуже на реальне положення справ. «Не хочу вірити і не буду! Це мені жити заважає, розумієш?!!» – репетувала вона на моїй кухні темними ночами, куди, більше не вміючи справлятися зі своєю самотністю, прибігала, щоб поділитися комерційними та особистими таємницями.
Тепер ми помінялися місцями, це я вже шумно дихала в трубку, нервово розгойдувалася в такт її голосінням про гірку жіночу долю. І намагалася знайти для неї якесь просте слово, що діє безпосередньо на джерело болю.
– Я точно знаю, що моя душа прийшла в цей світ, щоб навчитися любити. А якщо у неї є така висока мета, то й засіб передбачено небесами! – Лізка хвилювалася, нервово крокувала між зляканими стільцями і, як вітряк, розмахувала руками і погрожувала щось зруйнувати. Вона недарма переймалася: процес латання душевних дірок непомірно затягнувся.
А я пам'ятаю, їй хотілося виправити все просто зараз!
Я пильно і співчутливо стежу за її рвучкими рухами і намагаюся заспокоїти.
Звичайно, в очікуванні особистого щастя, можна любити свою роботу, Бога, дітей, природу, Батьківщину, людство, нарешті. Але для Лізи цього замало. Їй обов’язково необхідне було особисте щастя. Вона вбила собі в голову, що воно полягає в наявності поруч спорідненої души. Й обов'язково протилежної статі. І Лізі потрібно знайти її!
Може, вона й права. Близька людина – єдине, заради кого можна втратити свою свободу.
Але як її знайти?
Не вийде ж вона на вулицю і не заволає на всю свою котячу горлянку: «Оу, чоловік моєї мрії, ти де? Я тут чекаю тебе, не дочекаюся, де ти, коханий, дорогий, єдиний. Виймай, нарешті, з вух банани, навушники або «чим там тобі їх позакладало». І почуй мене! Я тут!»
Звісно, не вийде і не закричить, це ясно. Хоча для моєї непередбачуваної подруги це цілком можливо. Ось прибігла ж серед ночі. Руками розмахує, про любов репетує. Тобто правда хоче кохати.
Але хто ж їй не дає?
Мені було цікаво дізнатися, якою же вона бачить свою споріднену душу, ту, що врятує її від життєвих негараздів.
Вона спробувала пояснити. Але образ коханого був занадто туманним.
– Як же шукати, коли не знаєш, хто тобі потрібен? – запитую я.
– Та я про це ще й не думала, це не так важливо, спочатку потрібно визначитися концептуально, – знаходить вона відповідь, мов сідає на свого балакучого коника.
А хто їй потрібен, хіба неясно. Порядний недурний чоловік з добрим характером, який подружився б з її дітьми.
Але ж де його знайдеш?
До того ж планка у неї після розлучення чомусь піднялася. Хоч і шансів поменшало, вона не бажала бути навіть стовбовою дворянкою, тільки володаркою морською.
– Слухай, Лізо, тобі не можна покладати таку шалену надію на якогось рятівника. Раптом ти не відшукаєш його. А?
– Тоді я вийду на балкон и стрибну з четвертого поверху. Як гадаєш, виживу? – вона засміялася.
– Іди додому, вранці розберемося.