Положеннями вказаної статті визначено сферу регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до статті 1 Законом регулюються:
1). Організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, які в свою чергу включають процедуру погодження, надання висновків чи дозволів, встановлення договірних відносин та їх припинення.
Майнові відносини, які виникають між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що включають сплату орендної плати, здійснення ремонтів, порядок повернення майна у разі припинення чи розірвання договору, відповідальність сторін, відшкодування збитків та нарахування штрафних санкцій.
2). Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об’єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук».
В частині другій статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» використовується стара назва цього законодавчого акта, назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом №848-VIII (848—19) від 26.11.2015 «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», однак законодавець не вніс відповідних змін до вказаної статті.
Цей Закон визначає особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук – Національної академії аграрних наук України, Національної академії медичних наук України, Національної академії педагогічних наук України, Національної академії правових наук України, Національної академії мистецтв України – та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, що перебувають у віданні Національної академії наук України та національних галузевих академій наук.
Метою Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» є забезпечення ефективного використання державних коштів та майнового комплексу Національної академії наук
України, національних галузевих академій наук щодо задоволення державних і суспільних потреб.
Відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» Національна академія наук України та Національні галузеві академії наук виступають орендодавцем цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що передано ним державою у безстрокове користування.
Разом з цим, положення з приводу управління об’єктами державної власності, що перебувають у віданні академій, містяться і в Закону України «Про управління об’єктами державної власності».
Так, згідно статті 8 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» об'єкти державної власності за рішенням Кабінету Міністрів України передаються Національній академії наук України, галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування.
Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3—11, 14, 15, 18—38 статті 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.
Перелік об’єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1999 №226.
Варто зазначити, що з метою регулювання порядку передачі в оренду майна Національної академії наук України (далі – НАН України) (крім цілісних майнових комплексів) та підвищення ефективності його використання постановою Бюро Президії Національної академії наук України від 15.10.2014 №216, розроблено Положення про порядок передачі в оренду майна, що належить до майнового комплексу НАН України.
Це Положення розроблено відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, інших нормативно-правових актів, що діють на території України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу».
Враховуючи викладене при передачі в оренду майна, що належить до майнового комплексу НАН України необхідно дотримуватися вимог даного Положення, а при вирішенні всіх інших питань, що не врегульовані цим Положенням, необхідно керуватись чинними законодавчими актами України.
3). Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.
Зміст Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» свідчить про відсутність положень з приводу оренди державного майна, однак він і не містить прямо передбачених заборон, а ці відносини передбачаються в інших нормативно-правових актах.
Військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України здійснює управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами, в тому числі у разі їх розформування.
Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Положення щодо використання військового майна також містяться у низці підзаконних нормативно-правових актів, серед яких:
Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 №748;
Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225;
Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна, затверджені Наказом Фонду державного майна України та Міністерства оборони України від 26.07.2000 №1549/241;
Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду, затверджене наказом Міністерства оборони України та Фонду державного майна України від 17.09.2001 №333/1697;
Положення про порядок створення та діяльності комісії з оцінки вартості військового майна МНС України, що підлягає передачі в оренду, затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, Фонд державного майна України від 13.06.2013 №190/995.
Відповідно до норм Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» випливає, що Збройні Сили України здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойову та мобілізаційну готовність.
Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється бюджетним установам Міністерства оборони України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 року №1171.
Серед такої діяльності Збройних Сил України статтями 1, 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та вищевказаного Переліку є передача в оренду рухомого та нерухомого військового майна, за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, тобто без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності військової частини.
Необхідно зауважити, що відсоток коштів спеціального фонду Міністерства оборони, який складають доходи від укладення договорів про передачу в оренду рухомого та нерухомого майна Збройних Сил України доволі значний.
Передача такого майна в оренду здійснюється виключно на конкурсній основі, при цьому умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.
Порядок передачі в оренду майна, яке належить Збройним Силам України фізичним та юридичним особам регулюється Порядком надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року №778.
4). Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить
вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про наукові парки».
Стаття 13 Закону України «Про наукові парки» визначає особливості статусу вищого навчального закладу або наукової установи – засновника наукового парку та зокрема, передбачає, що вищий навчальний заклад та/або наукова установа можуть бути засновниками юридичних осіб та/або їх об’єднань для організації та виконання проектів наукового парку. Вищий навчальний заклад та/або наукова установа мають право бути орендодавцем приміщень та обладнання для партнерів наукового парку на строк реалізації проектів наукового парку згідно із статтею 20 цього Закону. (Строк реалізації проекту наукового парку не може перевищувати семи років з дня його державної реєстрації – стаття 15).
Стаття 20 цього Закону встановлює, що за проектами наукового парку, зареєстрованими згідно із статтею 15 цього Закону, реалізація яких передбачає використання приміщень та обладнання вищого навчального закладу та/або наукової установи, за поданням виконавчого органу управління наукового парку між вищим навчальним закладом та/або науковою установою і партнером наукового парку укладається договір оренди на строк, передбачений умовами реалізації проекту наукового парку.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про вищу освіту» Національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження: виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу.
Наведеними законодавчими актами не передбачено жодного обмеження щодо розміру (обсягу) майна, яке може передаватися в оренду самостійно вищими навчальними закладами, а також не передбачено жодних повноважень Фонду державного майна України щодо погодження чи контролю укладення відповідних договорів, що може призвести до безконтрольної передачі в оренду навіть цілісних майнових комплексів цих державних установ.
5). Оренда майна інших форм власності регулюються положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
На практиці часто виникає питання про правомірність поширення положень Закону «Про оренду державного та комунального майна» на підприємства і організації, майно яких не знаходиться в державній або комунальній власності.
Зважаючи на те, що чинним цивільним законодавством інститут оренди фактично прирівнюється до інституту найму і є його різновидом, щодо відносин оренди майна інших форм власності застосовуються і є пріоритетними загальні положення ЦК, що регулюють найм.
У разі, якщо положення Закону «Про оренду державного та комунального майна» не суперечать положенням ЦК, вони підлягають субсидіарному застосуванню до таких відносин. Проте згідно з абзацом 2 частини п’ятої статті 1 Закону «Про оренду державного та комунального майна» оренда майна інших форм власності в обов’язковому порядку регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства.
З приводу вказаних об’єктів інших форм власності (колективної, приватної), то укладення договору оренди такого майна може мати місце тільки за згодою власника або уповноваженої ним особи, незалежно від того, чи є орендар бюджетною або будь-якою іншою установою, організацією.
6). Відносини оренди об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».
Як вбачається зі змісту Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» останній розроблено з метою спрощення порядку передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, які перебувають у комунальній власності та стимулювання залучення приватних інвестицій в житлово-комунальне господарство.
Вказаний Закон регулює терміни надання заявок про участь у конкурсі та конкурсних пропозицій, встановлює права місцевих рад делегувати органам державної виконавчої влади повноваження з затвердження конкурсної документації, проведення конкурсу та визначення його переможця, погодження та підписання договору оренди чи концесії об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення. Також передбачає розмежування понять «реконструкція», «модернізація», «поліпшення», «ремонт (відновлення)» та визначає засади компенсації здійснених інвестором поліпшень, що забезпечить більш прозорі умови інвестування та стимулюватиме надходження приватного капіталу в житлово-комунальне господарство.
Додатково при укладені договорів оренди майна вказаної категорії необхідно звернути увагу на Методичні рекомендації з питань організації конкурсу щодо передачі в оренду чи концесію об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності, та укладання відповідних договорів затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.04.2012 №150, які розроблені для органів місцевого самоврядування з метою надання роз’яснень щодо застосування норм чинного законодавства при організації ними конкурсу щодо передачі в оренду чи концесію об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності, та укладанні відповідних договорів.
7). Відносини оренди об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про особливості оренди чи концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності».
Додатково необхідно підкреслити, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України визначило Порядок повідомної реєстрації укладених договорів концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності та Порядок взяття на облік укладених договорів оренди об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності.
Таким чином, деталізовано процедури, передбачені статтею 11 Закону «Про особливості оренди чи концесії об’єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності».
8). Відносини оренди рухомого та нерухомого майна державних
підприємств, у тому числі казенних підприємств, оборонно-промислового комплексу, які включені до складу Державного концерну «Укроборонпром», регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно промислового комплексу – учасників Державного концерну „Укроборонпром“ та забезпечення їх стабільного розвитку».
Для формування чіткого розуміння, насамперед, необхідно розкрити питання правового статусу та правового режиму майна підприємств, що є учасниками Державного концерну «Укроборонпром».
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» Державний концерн «Укроборонпром» є уповноваженим суб’єктом господарювання з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Статтею 2 цього ж закону визначено вичерпний перелік об’єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Статус учасників Державного концерну «Укроборонпром» встановлюється його Статутом відповідно до Господарського кодексу України, проте з урахуванням особливостей, що спричинені правовим положенням самого Концерну.
Учасники Концерну зберігають статус юридичної особи та профіль діяльності.
Суб’єкти господарювання, які включені до складу Концерну, зберігають господарську самостійність з урахуванням обмежень, передбачених законодавством та Статутом.
Майно Концерну становлять відображені в його балансі оборотні та необоротні активи, що є державною власністю. Концерн володіє, користується та розпоряджається майном на праві господарського відання відповідно до мети своєї діяльності в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 51 Статуту Державного концерну «Укроборонпром» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 №933, Генеральний директор Концерну надає учасникам Концерну згоду на оренду державного майна; пропозиції щодо умов договору оренди з урахуванням потреби в ефективному використанні орендованого майна; контролює виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об’єктів державної власності, що перебувають в управлінні учасників Концерну, якщо такі програми передбачені договором оренди; організовує контроль за використанням орендованого державного майна, що перебуває в управлінні учасників Концерну.
Зауважимо, що Закон України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно промислового комплексу – учасників Державного концерну „Укроборонпром“ та забезпечення їх стабільного розвитку» визначає комплекс економічних заходів, спрямованих на вирішення питань заборгованості та забезпечення стабільного розвитку державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які включені до складу Державного концерну «Укроборонпром», а питання оренди майна згадується лише в пункті 3 статті 3 Закону де зазначається, що передача в оренду нерухомого майна, загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, здійснюється безпосередньо підприємствами оборонно-промислового комплексу за погодженням з Державним концерном «Укроборонпром», крім випадків передачі в оренду цілісних майнових комплексів підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких орендодавцем є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
9). Відносини оренди об’єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про морські порти України».
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про морські порти України» існуючі на день набрання чинності цим Законом стратегічні об’єкти портової інфраструктури не підлягають передачі в оренду чи концесію (крім причалів, залізничних та автомобільних під’їзних шляхів (до першого розгалуження за межами території порту), ліній зв’язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій), приватизації та/або відчуженню у будь-який інший спосіб. Причали можуть бути об’єктами оренди на строк до 49 років. Причали, залізничні та автомобільні під’їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв’язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації можуть передаватися у концесію у складі єдиних майнових комплексів.
Статтею 26 Закону України «Про морські порти України» передбачено приватне інвестування в об’єкти портової інфраструктури на основі окремих договорів. Так відповідно до частини першої вказаної статті приватне інвестування в об’єкти портової інфраструктури державної форми власності на території морського порту здійснюється на підставі договорів концесії, договорів про спільну діяльність, договорів оренди, інших видів інвестиційних договорів, що укладаються на основі спеціальних процедур, визначених законами України.
Зазначимо, що при врахуванні таких факторів як відсутність будь-яких умов у Законі України «Про морські порти України» щодо обов’язкового інвестування зі сторони орендаря у розвиток орендованих ним об’єктів портової інфраструктури та з врахуванням умов розрахунку орендної плати, орендарям з економічної та правової точки зору недоцільно вкладати кошти у розвиток орендованих ним об’єктів портової інфраструктури. Для орендаря, з економічної точки зору, доцільним буде використання майна, що перебуває в оренді до повного його зносу, що у свою чергу є не прийнятним для Адміністрації морських портів України – власника цих об’єктів. Тому на думку багатьох авторів питання передачі у оренду та концесію об’єктів портової інфраструктури ще потребують ретельного вивчення та доопрацювання.
10). Відносини користування державним майном, створеним або придбаним інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, після переходу прав власності на таке майно до держави регулюються Законом України «Про угоди про розподіл продукції».
Насамперед слід зазначити, що Закон України «Про угоди про розподіл продукції» спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.
В пункті 31 частини другої статті 8 вказаного Закону передбачено, що однією з істотних умов угоди про розподіл продукції є порядок передачі інвестором рухомого майна державі, яке було ним створене або придбане для виконання угоди про розподіл продукції та право власності на яке перейшло до держави відповідно до закону.
Право власності на майно, створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції передбачено статтею 23 Закону України «Про угоди про розподіл продукції».
Право власності на таке майно переходить від інвестора до держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених угодою.
Право інвестора на користування майном, що перейшло у власність держави, та умови користування визначаються виключно угодою про розподіл продукції.
11). Відносини користування приватним партнером державним, комунальним майном та майном, що належить Автономній Республіці Крим, створеним або придбаним цим приватним партнером на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, після переходу права власності на таке майно до держави, територіальної громади чи Автономної Республіки Крим регулюються Законом України «Про державно-приватне партнерство».
У рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися договори про: концесію; управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства, інвестиційних зобов’язань приватного партнера); спільну діяльність; інші договори.
Договір, укладений у рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України.
Необхідно зауважити, що проблематика державно-приватного партнерства викликає неабияку зацікавленість науковців та практиків, зокрема з приводу безпідставності визнання оренди державного та комунального майна формою державно-приватного партнерства.
Однією з причин виникнення вказаних обставин є те, що ряд ознак державно-приватного партнерства закріплених статтею 1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» зокрема такі як забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера, передача приватному партнеру частини ризиків та внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства не передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Типові договора оренди не передбачають тісної взаємодії партнерів для отримання спільного господарського результату. Тому не йдеться ані про розподіл ризиків між сторонами, ані про обов’язкове внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства.
Наявна також відмінність між об’єктами оренди та партнерства. Об’єктами оренди є виключно об’єкти, які існують на момент укладення договору, і їх можливий перелік передбачений статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Об’єктами державно-приватного партнерства згідно зі статті 7 Закону України «Про державно-приватне партнерство» є об’єкти, що вже існують, створювані чи придбані, які перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим.
Спільним у відносинах оренди та партнерства є те, що їхні об’єкти перебувають у державній чи комунальній власності, або належать Автономній Республіці Крим.
Тому, державно-приватне партнерство передбачає складний господарський зв’язок між партнерами та тіснішу взаємодію порівняно із орендними відносинами.