Шухлядні краєвиди - читать онлайн

Обрушуються – й обрис інший – барви.

Ротата – дійсність – вівців – до обори.

Незнані – риси – проступають – в збірнім,

Готуючися – до звитяг – і збурень.

Й найпроминальніше – могоричі.

Із неба – душі – розтина – смичок.

Гадючники – в свідомості – й очу.

Красуню – смерть – за кіски – парубчак.

Й де щойно – зазімки,[1] – буя – весна,

Пунктииром – й геть – левині – брами сну.

І те, що – в оберемки – легковажно,

Гуляє – неподолане – без віжок. —

Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,

Могутнє – духа – пророста – зерно.

Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.

Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —

Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.

Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.

Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.

Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.

Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.

І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.

Рівнина, що – й на гори, – до останку.

Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку

Найневимовніше, – вже – й око – мружить,

Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,

Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —

Бо – кожний – поле бою – і наварх.

Навккілля – кольорова – желятина

Півдотиків, півшерехів, півтонів.

Могутні хвилі: павзи – і хитання —

На півдорозі – у несусвітенне,

Деперепони – сталому, – чаклун,

Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла

Й на жужелицю, щоб – циклон

Заговорив – тією мовою, що – й клен,

І, стиснувши – загубник[3] – акваланга,

За рибкою – у доозонний – лінкос,[4]

Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,[5] —

З заглибини – височуючи – мовчки —

Все, що – енерґію – подальших існувань,

Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —

Й знов дух – на барикади – і траву! —

Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —

Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —

Як – густо – крила, де – птахи – у вирій

Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.[6]

Час – нескінченностей. – І час – обмежень.

Межу – рухому – галактичні – мажі.

Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,

Куляста блискавка, що – сили – множить.

На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —

Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —

і Бациля духа – напрям – і собори —

Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,

Де – каліч – волю. – Та вже – вороний

І вершник – із краплини – вирина.

Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:

Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,

Весілля – верх і низ – ефемериди. —

Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,

Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,

Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —

Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —

Хлопчина – до колонки – чортопхайку.[7]

На площах – гучномовці – й велелюдно.

Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.

Маля – на коника – при мамі – вйока.

Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —

Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,[8]

Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.

Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —

На втіху – і статечним, і замурзам.

Дійсности – вузол – пробує – й омизник.[9] —

Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.

Пошкандибало – неутульне – вбік —

Під – мильні – бульбашки, які – байбак.

Очищень – лазні – знов – цілу – добу:

Той – випростався, інший – у клубок.

Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —

Русалки – і в калюжах – арибал.[10] —

З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —

Доріжку, до якої – ще – не звикли:

Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,

І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —

Та дух – єдиний – воля – і мета.

Артерію, – пів неба, – затискач.[11]

Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч.

Лон долоні – ніжно – громіздке. —

Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ.

Й де під ребро – ножа – засалабонив[12] —

Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані,

Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми —

Найневимовнішому, яке – буйність —

На цуценя, що – хвостиком – меляє[13]

Від чого – світу озія – маліє.

І дійсність – знову – нескінченний ранок,

Який – нові усесвіти – із ринви. —

Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк —

Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув —

Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих:

Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде.

Поснули – пильнувальники – циклопи,

Й назовні – те, яке – в труні – у склепі.

Й потвора – м’ясорубка – всмак – чалапа,

Й за нею – почет – з гідр, клоак, поліпів.

Та – із мачини – й інший – полігон.

І дійсности – міняється – нога.

Ґонґ, і ковток – прозріння – й на бігу, —

І яблуневий сад – із вух – й легень. —

На перетрус – буття – ідіофони.

Й знов – вагонетки – з трупами коханих.

Попід – навіяним – хребти – й первинне —

Під тягарем – процесів – виживання.

Та – намір – й найстабільніший – конструкт,

Де – вічність – з проминальним – у триктрак.[14]

Нащадка – пильно – ненька – і татусь.

Попід ногами – жовті зябра – Стікс.

Ледь – на мікрон, і – прірвою – «не так!» —

Всі з’яви – з невимовного – ниток.

З тунелів сну – і піші, і – комонні.

Заки й вони – на цяточки – туману.

Перед – непізнавальним – з крихт – й імунне.

Й не блиснуло, а вже – глобальні – зміни.

Поверх – притоптаної – типчини[16] —

Пливуть – лиш – наречені – у човнах. —

У фіялкове – переходить – сіре,

На – тлі я кого – залишки – косарок. —

Без пензлів – й рук – нових буттів – маляр —

Вхистився – світ з додатками – в силур. —

Летовище. Вправляється – літун:

Фіксацій – цятку – в невагомий – стан.

На крилах – річка, де – мигтять – плоти,

Балькон з тітусею, брезентний – тент.

Поодаль – віник – місто – підміта,

Щоб – кожний – кусник – буханця – й мету. —

На розі – репетує – газетяр:

Щез – хмаросяг, а небом – ліфт – й ліфтер,

Якого – в пік – години – гомініди,

Що – крізь – усі – нашарування – й надми.

В нові подоби, – їм – нема – вже – ліку, —

Витягується – світ, – тремтить, – галака. —

Й – за голову, аж тіпа – очману:

Як – впоратися – з тим, чого – нема? —

Єдиний – дух – і стрижні, і міцели.[17] —

Весь обрій – спух, – кряж: стегна – й парасолі.

Лакрицею – пів неба – позвисало,

Готуючи – перехідну – посілість,

Де – людству – новий вимір – альбатрос. —

Й біжить – факір, на голові – матрац,

Бо – кожному – щемить – й місяцетрус,

І конче – буфер, щоб – до норми – стрес. —

Відвіяв – час – і рідних, і матусю,

Й доводиться – самому – те, що – тисне. —

Женуть – із прірв – потвор – маховики. —

Та – і граніт – колоссям – пророста. —

І море – знов – солончаки – пустель.

Й увесь світ – серце, що— з очей – мости.

Літають – щастя – й намірів – пір’їнки.

Малому – на подряпину – зеленку.

Два дженджики – змагаються – за юнку.

Добродій – в брилику – усмак – кров’янку.

На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт.

Повішений – пішов – до бару – з крокви.

Обслуга – закладу – в циліндрах – круки.

Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.

Ворожку – робота – з намету – чути.

Моряк – на дошці – вибива – чечітку.

Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки,

Гіпнотизери, картярі, макаки.

Хто – душу, хто підметки – залиша. —

Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць.

Сенс існування – гілочкою – глоду—

У склянці,– і свідомість – на боліди.

Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.

Згорнулася – і скатом – геть – полуда.

Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.

Та і її вже – присмерку – поліпи.

Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,[18]

Щоб легше – вдосконалення – халепу.

Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,[19]

Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,

Клітини – вміст – для – світла – просякання.

І лицарі на тиграх – підвіконням, —

Знов – переорюють – і душу, й степ. —

І юнка, що – буття – на автостоп,

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.

Кипить – по краєвиду – у каструлі. —

Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.

Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:

Відрощує – собі – й навкіллю – крила.

Копилить – губи – при ляльках – лялькар.

Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.

Біжить – собака, – весь світ – набакир.

Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.

Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.[20]

В грудки – латаття – гусне – прохололі:

Вода – сліди – скубальної – машини,

Яка – за співом – інколи – й вільшанки.

Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,

Де – стежку – існування коліща.

Працює – над годинником – дзиґар,[22]

Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.

Час – вивітрився, – кілька – кучугур

Та горб на плечах, – для майстерні – герб.

Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,

Ногою геть – і рідне, і нерідне.

Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.

Вилоги – дня – від покладів – природніх.

Рибалка над струмком – додому – вилов,

Зозуля – груш – на вербах – накувала.

Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —

Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.

Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.

Замість – світила, в небі – зяє – рот.

Навколо – густо – світлова – кора.

Пік існування: жодних правил гри.

А серце – ще – ніяк – від ошелешень.

Взнаки дається – мілководний – лишок. —

Від обрію – лишилася – калюжа —

В процесі – відмирань – і відмолоджень.

Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,

Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.

І хмаросяги, кольорові – бутлі,

Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]

Крокують – по – одинці – хто – куди,

Де – є джерела, із яких – майдан.

Райони – хмаросягів – торботряси,[24]

Цивілізацій – нестабільний – трусок.

Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —

Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.

З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.

Каліка – у візку – справляє швенді.[25]

У мізках – знову – гін – до форм – первинних.

Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —

Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,[26]

Мала – великою – одразу – зона. —

Мовляв, чубрій[27] – кобилу – укодокав[28]

За те, що – нахилів – занадто – диких. —

Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,

Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.

Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:

З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —

Без жодних – попереджень – і цезур, —

Візок – з кістками хма΄рок[29] – до озер,

Де голови, як – із окропу, – риба,

Яка – почула – Єрихонські – труби. —

Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —

Прогулюється – із дівчиськом – робот.

Й де – дійсність – намацальна – закоротка,

Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,

Що – за – дороговкази – і закляття,

Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —

Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,

Стихії – нишком – партію – в крикет.

Глухий район, а – із вікна – бельканто.

І кожен – звук – гірські масиви – кондор.

Від існування – лічені – секунди. —

Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.

Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,

Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,

На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —

Над ними – обома – долоню – бункер.

Буття, – не часто, – виправля – й описку.

І на стежину – рятівну – і пасквіль. —

Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.

Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.

Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:

Амур – в пісочку, що – підкови – гне.

Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,

Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.

Єдине – серце, – мандрівний – атол, —

Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —

Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]

Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.

Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —

Прочинені, – й останнім, які – перші. —

І річка – віник, й Авгієві – стайні

Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —

Для свята, що – еони – на марниці

В процесах – переміщень – і стагнацій. —

Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —

І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.

На пральній дошці – ще – білизну – будні,

З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]

Зникає – місто – у погодній – бодні. —

Вага, що – рівнодення – пообіднє.

Знов – мапу – існувань – розчиномет. —

Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.

Принишкло – прицвяховане – й німе.

И коріння – закладають – динаміт.

Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —

Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.

Лиш усміхається – блакиті – мічман,

Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя,[32]

Хоча – стріла – чека – й серед кодол:

«Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдаль[33]

Не дійсність – крани; – час – перебудови.

З ніг – валяться – спузири[34] – і склодуви.

Дозорці тліну – не виходить – з дива:

У шапокляках – з фіфами – удави. —

Від вічности – ледь – невеличкий – змилок,

Який – за борт, як – корабель – до молу. —

Й на тому – місці – сад – й город, де – мальви.

Й на мить – весь світ – у роті – карамелька.

Хоч – поруч – барва – пік буття – спроквола,

Навкілля – підіймаючи – на вила. —

Й на інший лад – свідомість – і літопис,

Де – ще – пропасниця – пів літа – тіпа —

Й примат – в долонях – звук – перетира,

Задіявши – нечинний – електрод.

Із автомата – у каварні – джаз.

Крізь – соломинку – дві школярки – джус.

В кутку – друзяки – підлітки – маджонґ.

Кінь – зі стіни, – мальований, – ірже,

Сідаючи – на стільчик – волохатий —

Під дубом, за яким – томатом – хутір, —

Й дідусь – з ковінькою, що – око – хитро,

Чи – кіт, – не впавши, – верхом – по штахету.

Трави – зелене – мерехтить – волосся,

Де – вдосвіта – хмарина – пролилася.

В бік парку – віддаляється – фальцет.

Спідниця тітки – гнізда – горобців. —

Галака – світ, вибулькує, – лящить,

Викрешуючи – за΄мки – із ніщот.

Усесвітів – пласкі – акордеони —

Матерію, що – береги – туманні, —

На – диски – й сфери, – існування – іней.

Що – макотирю[36] небуття – імунну.

Й одразу – папороть, – і серце, – й мозок,

Де – щойно – хаос – скрізь – свої валізи,

З яких – і духи, й ящури – вилазять,

Нових площин – виповнюючи – лузи.

Аж видно: іншу дійсність – розкуйовда,

Що – сам – на колесі складчастім – їде,

Пришвидшуючи – існування – цирк,

Котрим – часами – й просвітків – моцар,

Який – всевиддю – глибший – вміст – і плян —

На – ще – незрушному, – форпости, – тлі. —

Літають – бублики. Кидики[37] – тлум. —

Й – свідомість: юна – відьма – на мітлі.

За маківками[38] – у вінку – правує[39]

Сила – й над тим, яке – давно – травою.

Піском – повітря. Пес – у парку – виє.

Підземка – павзу. – Ніч – куня – в трамваї.

На ратуші – півмісяцем – й плазун,

Як – невимовне – кронами – з низин.

Кипить буття – примружений – казан:

Амурчик – пальчик, – й сірка – на озон.

Й знов дійсність – вшир, – набік, – у довжину,

Буття – щораз – цупкіш – драговина.

Із калабані – дзвін – задеренчав, —

І – вмить – з кошами[40] – тліну – збирачі. —

Та вже – з-під квочки, – оком – світ, – курча —

До потопельника, що – ще – кричить.

Музей: акваріюм, де – й макроподи.[41]

Пара закоханих – серед – опудал.

Вся ґалерія – з воску – водоспади.

З продухвин – запах: цвіт – олив – із півдня.

Міня – квадрати – фауна – і фльора.

В повітрі – весла: крізь стіну – трієри.[42]

На сходах (мармур) – голоси – школярок.

На вході – голуби – Орфей – й ліру

Цементну, – замість – голови – рогач. —

Просто – з-під даху – скапує – сургуч

На кольоровий брухт – уздовж доріжок,

Що – профіль й торс – сегментів – антуражу.

Набабрався – й вже – руку й серце – день. —

Й спіднички – молодицям – Купідон.

В повітрі – зблимує – крилатий – м’ячик.

Па΄рка – набік – одну – зі своїх – ми΄чок,[43] —

Чекає, коли – сяйво – після – мочви.[44] —

Садівникові – заважає – мульча.

Загортується – краєвид – в могер.

Бджола – найменший – промінь – на пуґар.

Тоненькі – ребра – вітерцю – із гір.

В каварні – двоє, – з вуст – до вуст, – й кагор.

Не закрут – існування – перескік.

Буття – для кожного – і небо – в череску. —

В вощині – завелася – метениця![45]

Біжить – з мітелкою – вже й всесвіту – панунця.

Й за нею, – рукавиці – шкіряні, —

Амурчик – з хаосу, – на квітці, – вирина.

Відкрилися – посілості – бездонні,

Що їх – у шкірки втілень – господиня,

Котра – із хаосу – шматками – цілоденна.—

Ще – існування – дівка – на виданні. —

Й струмує – дійсність – в обриси – голчасті,

Де – кузов небуття а потвори – чистять,

Заки – і їм – дадуть – з заглибин – чосу,

Щоб – з дерева буття – чергову – чухру.[46]

Й скрізь – на відтинках – з форм нових – варіння!

Коріння – часу – крізь – бруньки – й вмирання. —

Народжуються – й лускають – пухлини,

Аби – всі ядра – в висхідному – пляні —

Й голівку – й серце – кожний – елемент,

Який – надто усталене – лама.

Повіяло – отавою – знадвору.

З басейну – у дворі – дитячий – вереск,

На хмарці – гуска – дошкільнятам – варить —

З веселок – борщик, кому – конче – в вирій.

На листі[47] – полиск – лагодить – бляхар,

Аби – в обхід – защемлене – й лихе.

Неблимно – небом – риб’ячий – міхур.

З найближчих – шхер – легіт – русалок – хор.

Сандалі – існування – знов – пустельник —

Там, де площин ущільнення – настало. —

Чотири – світу сторони – зручніше —

На плечах, – й зрівноваженіше, – ношу.

Щоб – там, де – щойно – обрію – кінець, —

Лазівка – в дійсність, – стереокіно.

Буття, – вкотре, – міня – орієнтир.

Проміжні – ланки – перебрали – старт. —

Нові світи, – опеньками, – етер —

Із чергових – галактик – ґарнітур.

Ледачий – простір – геть очемерів:[48]

На власну – руку – і струмки, й – моря.

Піраньї щелепи – ростуть – з дерев,

Й ніхто – і пальцем, щоб – набік – мару.

Хоч – вже, – частинами, – жонґлер-вигадник —

Ущільнює – відхилення – погодні.

Вертихвости – тлін – мелють, де – нестули[49]

Бльокують – дійсности – рухому – стелю,

Заки – бодай – один – з небагатьох —

Вогню з грудей, що – його – волі птах.

Світає. – Краєвид – черговий – виверт:

Вздовж – улоговини – крилаті – леви —

З веж – перегони – гідр – семиголових. —

Від жертв – і сліду, а – ліжка – кривавлять.

Із вати – міст. Вокал – блукає – вутлий,

Де ще – сторожу – триметрові – нетлі. —

Скрізь – никають – макітри – синюваті,

В яких – з кістками – часом – й самоцвіти.

I знову – тиша. Лиш – дівча – вараска[51] —

Стрілою – сіно, щоб – з-під тамариску —

До іншої площини – василіск, —

Й лазівку, де – він, – місто – і село —

Назавжди – мідницею.[52] – Й старт: розгін —

Вісь існування – на – новий – бігун.

Пірс. Мазуни, дівулі, діти, шльондри.

Трохи поодаль – перегони: люнтри.[53]

На стовпчиках, які – з води, – гірлянди.

Замість світила – небом – сколопендра.

Із вілли – побіч молу – мадриґал.

Гравці – в тенетах[54] – забивають – гол.

Поруч – хлопчисько – сальто – на бігу.

Свято – буття, що – додає – снаги.

Зупинки – й напрямні – спотикача΄.[55] —

Хоч – й криво, – світ – в Атланта – на плечі.

Маля – колиску, – крок в життя, – штовха.

Інше, – трирічне, – песикові – хвіст.

Сміх, схлипи, – радість – груди розрива,

Дарма що – вищир – черепа – в траві.

Не атріюм – навкілля – атонія,[56]

Що – нетямущим – голови – стинає —

За цельофаном – поруч, – за стіною, —

Ви полум’ям – в горнятку – атенею,[57]

Хоч – пасмо – гір – ще – асфальтозавод,

Куди, до цирку, – гевал – зазива —

Й замість – смокталок – всім – громовідвід,

Як – дійсність, – креля, – куснями – пливе —

Несправними, щоб – просвіток – в затулі,[58]

Де – обріїв – пульсаторів – не стало,

Лиш де-не-де – шматочки пуповини

Буття – для проминального – за ванну. —

Та вже – викочується – з нетрів – сніп —

Й на коліщатах – в пік зими – весна! —