Із циклу «Відозви»
Обрушуються – й обрис інший – барви.
Ротата – дійсність – вівців – до обори.
Незнані – риси – проступають – в збірнім,
Готуючися – до звитяг – і збурень.
Й найпроминальніше – могоричі.
Із неба – душі – розтина – смичок.
Гадючники – в свідомості – й очу.
Красуню – смерть – за кіски – парубчак.
Й де щойно – зазімки,[1] – буя – весна,
Пунктииром – й геть – левині – брами сну.
І те, що – в оберемки – легковажно,
Гуляє – неподолане – без віжок. —
Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,
Могутнє – духа – пророста – зерно.
Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.
Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —
Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.
Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.
Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.
Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.
Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.
І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.
Рівнина, що – й на гори, – до останку.
Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку
Найневимовніше, – вже – й око – мружить,
Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,
Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —
Бо – кожний – поле бою – і наварх.
Із циклу «Відозви»
Навккілля – кольорова – желятина
Півдотиків, півшерехів, півтонів.
Могутні хвилі: павзи – і хитання —
На півдорозі – у несусвітенне,
Деперепони – сталому, – чаклун,
Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла
Й на жужелицю, щоб – циклон
Заговорив – тією мовою, що – й клен,
І, стиснувши – загубник[3] – акваланга,
За рибкою – у доозонний – лінкос,[4]
Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,[5] —
З заглибини – височуючи – мовчки —
Все, що – енерґію – подальших існувань,
Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —
Й знов дух – на барикади – і траву! —
Із циклу «Відозви»
Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —
Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —
Як – густо – крила, де – птахи – у вирій
Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.[6]
Час – нескінченностей. – І час – обмежень.
Межу – рухому – галактичні – мажі.
Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,
Куляста блискавка, що – сили – множить.
На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —
Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —
і Бациля духа – напрям – і собори —
Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,
Де – каліч – волю. – Та вже – вороний
І вершник – із краплини – вирина.
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:
Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,
Весілля – верх і низ – ефемериди. —
Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,
Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,
Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —
Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —
Хлопчина – до колонки – чортопхайку.[7]
На площах – гучномовці – й велелюдно.
Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.
Маля – на коника – при мамі – вйока.
Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —
Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,[8]
Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.
Із циклу «Відозви»
Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —
На втіху – і статечним, і замурзам.
Дійсности – вузол – пробує – й омизник.[9] —
Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.
Пошкандибало – неутульне – вбік —
Під – мильні – бульбашки, які – байбак.
Очищень – лазні – знов – цілу – добу:
Той – випростався, інший – у клубок.
Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —
Русалки – і в калюжах – арибал.[10] —
З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —
Доріжку, до якої – ще – не звикли:
Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,
І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —
Та дух – єдиний – воля – і мета.
Артерію, – пів неба, – затискач.[11]
Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч.
Лон долоні – ніжно – громіздке. —
Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ.
Й де під ребро – ножа – засалабонив[12] —
Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані,
Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми —
Найневимовнішому, яке – буйність —
На цуценя, що – хвостиком – меляє[13]
Від чого – світу озія – маліє.
І дійсність – знову – нескінченний ранок,
Який – нові усесвіти – із ринви. —
Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк —
Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув —
Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих:
Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде.
Із циклу «Відозви»
Поснули – пильнувальники – циклопи,
Й назовні – те, яке – в труні – у склепі.
Й потвора – м’ясорубка – всмак – чалапа,
Й за нею – почет – з гідр, клоак, поліпів.
Та – із мачини – й інший – полігон.
І дійсности – міняється – нога.
Ґонґ, і ковток – прозріння – й на бігу, —
І яблуневий сад – із вух – й легень. —
На перетрус – буття – ідіофони.
Й знов – вагонетки – з трупами коханих.
Попід – навіяним – хребти – й первинне —
Під тягарем – процесів – виживання.
Та – намір – й найстабільніший – конструкт,
Де – вічність – з проминальним – у триктрак.[14]
Нащадка – пильно – ненька – і татусь.
Попід ногами – жовті зябра – Стікс.
Ледь – на мікрон, і – прірвою – «не так!» —
Всі з’яви – з невимовного – ниток.
З тунелів сну – і піші, і – комонні.
Заки й вони – на цяточки – туману.
Перед – непізнавальним – з крихт – й імунне.
Й не блиснуло, а вже – глобальні – зміни.
Поверх – притоптаної – типчини[16] —
Пливуть – лиш – наречені – у човнах. —
У фіялкове – переходить – сіре,
На – тлі я кого – залишки – косарок. —
Без пензлів – й рук – нових буттів – маляр —
Вхистився – світ з додатками – в силур. —
Із циклу «Відозви»
Летовище. Вправляється – літун:
Фіксацій – цятку – в невагомий – стан.
На крилах – річка, де – мигтять – плоти,
Балькон з тітусею, брезентний – тент.
Поодаль – віник – місто – підміта,
Щоб – кожний – кусник – буханця – й мету. —
На розі – репетує – газетяр:
Щез – хмаросяг, а небом – ліфт – й ліфтер,
Якого – в пік – години – гомініди,
Що – крізь – усі – нашарування – й надми.
В нові подоби, – їм – нема – вже – ліку, —
Витягується – світ, – тремтить, – галака. —
Й – за голову, аж тіпа – очману:
Як – впоратися – з тим, чого – нема? —
Із циклу «Відозви»
Єдиний – дух – і стрижні, і міцели.[17] —
Весь обрій – спух, – кряж: стегна – й парасолі.
Лакрицею – пів неба – позвисало,
Готуючи – перехідну – посілість,
Де – людству – новий вимір – альбатрос. —
Й біжить – факір, на голові – матрац,
Бо – кожному – щемить – й місяцетрус,
І конче – буфер, щоб – до норми – стрес. —
Відвіяв – час – і рідних, і матусю,
Й доводиться – самому – те, що – тисне. —
Женуть – із прірв – потвор – маховики. —
Та – і граніт – колоссям – пророста. —
І море – знов – солончаки – пустель.
Й увесь світ – серце, що— з очей – мости.
Літають – щастя – й намірів – пір’їнки.
Малому – на подряпину – зеленку.
Два дженджики – змагаються – за юнку.
Добродій – в брилику – усмак – кров’янку.
На мить – з кущів – біля каварні – скрекіт.
Повішений – пішов – до бару – з крокви.
Обслуга – закладу – в циліндрах – круки.
Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.
Ворожку – робота – з намету – чути.
Моряк – на дошці – вибива – чечітку.
Тут – ковтачі – вогню, там – линвоскоки,
Гіпнотизери, картярі, макаки.
Хто – душу, хто підметки – залиша. —
Хто – й заграву над містом, – чвал лошиць.
Сенс існування – гілочкою – глоду—
У склянці,– і свідомість – на боліди.
Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.
Згорнулася – і скатом – геть – полуда.
Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.
Та і її вже – присмерку – поліпи.
Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,[18]
Щоб легше – вдосконалення – халепу.
Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,[19]
Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,
Клітини – вміст – для – світла – просякання.
І лицарі на тиграх – підвіконням, —
Знов – переорюють – і душу, й степ. —
І юнка, що – буття – на автостоп,
Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.
Кипить – по краєвиду – у каструлі. —
Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.
Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:
Відрощує – собі – й навкіллю – крила.
Копилить – губи – при ляльках – лялькар.
Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.
Біжить – собака, – весь світ – набакир.
Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.
Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.[20]
В грудки – латаття – гусне – прохололі:
Вода – сліди – скубальної – машини,
Яка – за співом – інколи – й вільшанки.
Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,
Де – стежку – існування коліща.
Працює – над годинником – дзиґар,[22]
Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.
Час – вивітрився, – кілька – кучугур
Та горб на плечах, – для майстерні – герб.
Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,
Ногою геть – і рідне, і нерідне.
Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.
Вилоги – дня – від покладів – природніх.
Рибалка над струмком – додому – вилов,
Зозуля – груш – на вербах – накувала.
Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —
Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.
Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.
Замість – світила, в небі – зяє – рот.
Навколо – густо – світлова – кора.
Пік існування: жодних правил гри.
А серце – ще – ніяк – від ошелешень.
Взнаки дається – мілководний – лишок. —
Від обрію – лишилася – калюжа —
В процесі – відмирань – і відмолоджень.
Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,
Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.
І хмаросяги, кольорові – бутлі,
Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]
Крокують – по – одинці – хто – куди,
Де – є джерела, із яких – майдан.
Із циклу «Відозви»
Райони – хмаросягів – торботряси,[24]
Цивілізацій – нестабільний – трусок.
Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —
Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.
З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.
Каліка – у візку – справляє швенді.[25]
У мізках – знову – гін – до форм – первинних.
Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —
Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,[26]
Мала – великою – одразу – зона. —
За те, що – нахилів – занадто – диких. —
Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,
Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.
Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:
З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —
Без жодних – попереджень – і цезур, —
Візок – з кістками хма΄рок[29] – до озер,
Де голови, як – із окропу, – риба,
Яка – почула – Єрихонські – труби. —
Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —
Прогулюється – із дівчиськом – робот.
Й де – дійсність – намацальна – закоротка,
Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,
Що – за – дороговкази – і закляття,
Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —
Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,
Стихії – нишком – партію – в крикет.
Глухий район, а – із вікна – бельканто.
І кожен – звук – гірські масиви – кондор.
Від існування – лічені – секунди. —
Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.
Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,
Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,
На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —
Над ними – обома – долоню – бункер.
Буття, – не часто, – виправля – й описку.
І на стежину – рятівну – і пасквіль. —
Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.
Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.
Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:
Амур – в пісочку, що – підкови – гне.
Із циклу «Відозви»
Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,
Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.
Єдине – серце, – мандрівний – атол, —
Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —
Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]
Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.
Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —
Прочинені, – й останнім, які – перші. —
І річка – віник, й Авгієві – стайні
Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —
Для свята, що – еони – на марниці
В процесах – переміщень – і стагнацій. —
Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —
І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.
На пральній дошці – ще – білизну – будні,
З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]
Зникає – місто – у погодній – бодні. —
Вага, що – рівнодення – пообіднє.
Знов – мапу – існувань – розчиномет. —
Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.
Принишкло – прицвяховане – й німе.
И коріння – закладають – динаміт.
Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —
Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.
Лиш усміхається – блакиті – мічман,
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Не дійсність – крани; – час – перебудови.
З ніг – валяться – спузири[34] – і склодуви.
Дозорці тліну – не виходить – з дива:
У шапокляках – з фіфами – удави. —
Від вічности – ледь – невеличкий – змилок,
Який – за борт, як – корабель – до молу. —
Й на тому – місці – сад – й город, де – мальви.
Й на мить – весь світ – у роті – карамелька.
Хоч – поруч – барва – пік буття – спроквола,
Навкілля – підіймаючи – на вила. —
Й на інший лад – свідомість – і літопис,
Де – ще – пропасниця – пів літа – тіпа —
Й примат – в долонях – звук – перетира,
Задіявши – нечинний – електрод.
Із циклу «Ненормовані краєвиди»
Із автомата – у каварні – джаз.
Крізь – соломинку – дві школярки – джус.
В кутку – друзяки – підлітки – маджонґ.
Кінь – зі стіни, – мальований, – ірже,
Сідаючи – на стільчик – волохатий —
Під дубом, за яким – томатом – хутір, —
Й дідусь – з ковінькою, що – око – хитро,
Чи – кіт, – не впавши, – верхом – по штахету.
Трави – зелене – мерехтить – волосся,
Де – вдосвіта – хмарина – пролилася.
В бік парку – віддаляється – фальцет.
Спідниця тітки – гнізда – горобців. —
Галака – світ, вибулькує, – лящить,
Викрешуючи – за΄мки – із ніщот.
Усесвітів – пласкі – акордеони —
Матерію, що – береги – туманні, —
На – диски – й сфери, – існування – іней.
Що – макотирю[36] небуття – імунну.
Й одразу – папороть, – і серце, – й мозок,
Де – щойно – хаос – скрізь – свої валізи,
З яких – і духи, й ящури – вилазять,
Нових площин – виповнюючи – лузи.
Аж видно: іншу дійсність – розкуйовда,
Що – сам – на колесі складчастім – їде,
Пришвидшуючи – існування – цирк,
Котрим – часами – й просвітків – моцар,
Який – всевиддю – глибший – вміст – і плян —
На – ще – незрушному, – форпости, – тлі. —
Літають – бублики. Кидики[37] – тлум. —
Й – свідомість: юна – відьма – на мітлі.
За маківками[38] – у вінку – правує[39]
Сила – й над тим, яке – давно – травою.
Піском – повітря. Пес – у парку – виє.
Підземка – павзу. – Ніч – куня – в трамваї.
На ратуші – півмісяцем – й плазун,
Як – невимовне – кронами – з низин.
Кипить буття – примружений – казан:
Амурчик – пальчик, – й сірка – на озон.
Й знов дійсність – вшир, – набік, – у довжину,
Буття – щораз – цупкіш – драговина.
Із калабані – дзвін – задеренчав, —
І – вмить – з кошами[40] – тліну – збирачі. —
Та вже – з-під квочки, – оком – світ, – курча —
До потопельника, що – ще – кричить.
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Музей: акваріюм, де – й макроподи.[41]
Пара закоханих – серед – опудал.
Вся ґалерія – з воску – водоспади.
З продухвин – запах: цвіт – олив – із півдня.
Міня – квадрати – фауна – і фльора.
В повітрі – весла: крізь стіну – трієри.[42]
На сходах (мармур) – голоси – школярок.
На вході – голуби – Орфей – й ліру
Цементну, – замість – голови – рогач. —
Просто – з-під даху – скапує – сургуч
На кольоровий брухт – уздовж доріжок,
Що – профіль й торс – сегментів – антуражу.
Набабрався – й вже – руку й серце – день. —
Й спіднички – молодицям – Купідон.
Із циклу «Ненормовані відтинки»
В повітрі – зблимує – крилатий – м’ячик.
Па΄рка – набік – одну – зі своїх – ми΄чок,[43] —
Чекає, коли – сяйво – після – мочви.[44] —
Садівникові – заважає – мульча.
Загортується – краєвид – в могер.
Бджола – найменший – промінь – на пуґар.
Тоненькі – ребра – вітерцю – із гір.
В каварні – двоє, – з вуст – до вуст, – й кагор.
Не закрут – існування – перескік.
Буття – для кожного – і небо – в череску. —
В вощині – завелася – метениця![45]
Біжить – з мітелкою – вже й всесвіту – панунця.
Й за нею, – рукавиці – шкіряні, —
Амурчик – з хаосу, – на квітці, – вирина.
Із циклу «Паралакси»
Відкрилися – посілості – бездонні,
Що їх – у шкірки втілень – господиня,
Котра – із хаосу – шматками – цілоденна.—
Ще – існування – дівка – на виданні. —
Й струмує – дійсність – в обриси – голчасті,
Де – кузов небуття а потвори – чистять,
Заки – і їм – дадуть – з заглибин – чосу,
Щоб – з дерева буття – чергову – чухру.[46]
Й скрізь – на відтинках – з форм нових – варіння!
Коріння – часу – крізь – бруньки – й вмирання. —
Народжуються – й лускають – пухлини,
Аби – всі ядра – в висхідному – пляні —
Й голівку – й серце – кожний – елемент,
Який – надто усталене – лама.
Повіяло – отавою – знадвору.
З басейну – у дворі – дитячий – вереск,
На хмарці – гуска – дошкільнятам – варить —
З веселок – борщик, кому – конче – в вирій.
На листі[47] – полиск – лагодить – бляхар,
Аби – в обхід – защемлене – й лихе.
Неблимно – небом – риб’ячий – міхур.
З найближчих – шхер – легіт – русалок – хор.
Сандалі – існування – знов – пустельник —
Там, де площин ущільнення – настало. —
Чотири – світу сторони – зручніше —
На плечах, – й зрівноваженіше, – ношу.
Щоб – там, де – щойно – обрію – кінець, —
Лазівка – в дійсність, – стереокіно.
Буття, – вкотре, – міня – орієнтир.
Проміжні – ланки – перебрали – старт. —
Нові світи, – опеньками, – етер —
Із чергових – галактик – ґарнітур.
Ледачий – простір – геть очемерів:[48]
На власну – руку – і струмки, й – моря.
Піраньї щелепи – ростуть – з дерев,
Й ніхто – і пальцем, щоб – набік – мару.
Хоч – вже, – частинами, – жонґлер-вигадник —
Ущільнює – відхилення – погодні.
Вертихвости – тлін – мелють, де – нестули[49]
Бльокують – дійсности – рухому – стелю,
Заки – бодай – один – з небагатьох —
Вогню з грудей, що – його – волі птах.
Світає. – Краєвид – черговий – виверт:
Вздовж – улоговини – крилаті – леви —
З веж – перегони – гідр – семиголових. —
Від жертв – і сліду, а – ліжка – кривавлять.
Із вати – міст. Вокал – блукає – вутлий,
Де ще – сторожу – триметрові – нетлі. —
Скрізь – никають – макітри – синюваті,
В яких – з кістками – часом – й самоцвіти.
I знову – тиша. Лиш – дівча – вараска[51] —
Стрілою – сіно, щоб – з-під тамариску —
До іншої площини – василіск, —
Й лазівку, де – він, – місто – і село —
Назавжди – мідницею.[52] – Й старт: розгін —
Вісь існування – на – новий – бігун.
Пірс. Мазуни, дівулі, діти, шльондри.
Трохи поодаль – перегони: люнтри.[53]
На стовпчиках, які – з води, – гірлянди.
Замість світила – небом – сколопендра.
Із вілли – побіч молу – мадриґал.
Гравці – в тенетах[54] – забивають – гол.
Поруч – хлопчисько – сальто – на бігу.
Свято – буття, що – додає – снаги.
Зупинки – й напрямні – спотикача΄.[55] —
Хоч – й криво, – світ – в Атланта – на плечі.
Маля – колиску, – крок в життя, – штовха.
Інше, – трирічне, – песикові – хвіст.
Сміх, схлипи, – радість – груди розрива,
Дарма що – вищир – черепа – в траві.
Не атріюм – навкілля – атонія,[56]
Що – нетямущим – голови – стинає —
За цельофаном – поруч, – за стіною, —
Ви полум’ям – в горнятку – атенею,[57]
Хоч – пасмо – гір – ще – асфальтозавод,
Куди, до цирку, – гевал – зазива —
Й замість – смокталок – всім – громовідвід,
Як – дійсність, – креля, – куснями – пливе —
Несправними, щоб – просвіток – в затулі,[58]
Де – обріїв – пульсаторів – не стало,
Лиш де-не-де – шматочки пуповини
Буття – для проминального – за ванну. —
Та вже – викочується – з нетрів – сніп —
Й на коліщатах – в пік зими – весна! —