Одного разу, влітку я відпочивав на Кубанському узбережжі Чорного моря в гостях у своєї рідної сестри Лариси. У той час в її будинку жила невелика собака по кличці Марсик.

Це був дуже дружелюбний пес і на сторонніх людей гавкав більше для виду, весь час виляючи хвостом, ніби кажучи їм: «Зрозумійте, я не така вже погана собака та, по відношенню до Вас, ніяких поганих помислів не маю, але все ж переконливо Вас прошу піти з охоронюваної мною території! А то, як же я потім своїй господині в очі дивитися буду, якщо Ви увійдете до нас у двір?» Лариса виходила, зустрічала гостей і після цього Марсик на них вже ніяк не реагував і дрімав, прикривши очі.