Ілля Гаврилович Бодянський (1782 – 1848) – прилуцький протоієрей, батько історика, етнографа й видавця Павла Ілліча Бодянського (1809 – 1867).
Густиня – село на р. Удай, недалеко від Прилук. Виникло на початку XVII ст. біля Густинського чоловічого монастиря, що був заснований у 1600 р. афонськими ченцями.
Удай – права притока Сули.
Місце дії роману «Ліс, або Сен-Клерське абатство», виданого під ім’ям англійської письменниці Енн Редкліфф (1764 – 1823).
Шевченко вважав засновником Густинського Свято-Троїцького монастиря гетьмана Івана Самойловича, хоча насправді ця обитель була заснована 1600 р. ченцем Йоасафом.
Вальтер (Скотт) (1771 – 1832) – відомий британський письменник, засновник жанру історичного роману.
Ідеться про Тимчасову комісію для розгляду давніх актів у Києві, створену 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора.
Головний храм Густинського монастиря – Свято-Троїцький собор – будувався в 1674 – 1676 рр. на кошти гетьмана Самойловича.
Шевченко має на увазі свої акварелі «В Густині. Церква Петра і Павла», «В Густині. Брама з церквою Св. Миколи Чудотворця», «В Густині. Трапезна церква» з альбому 1845 р.
Микола Григорович Рєпнін-Волконський, князь (1778 – 1845) похований у склепі під Воскресенською трапезною церквою Густинського монастиря.
Шевченко говорить про Мгарський (Лубенський) Спасо-Преображенський монастир, заснований 1619 р. коштом княгині Раїни Вишневецької (Могилянки) (1589 – 1619) – матері Яреми Вишневецького.
Ідеться про Петра Григоровича Галагана (1792 – 1855) – власника села Дігтярі Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер селище Срібнянського р-ну Чернігівської обл.), який був нащадком Гната Івановича Галагана (? – 1748) – чигиринського (1709 – 1713) та прилуцького (1714 – 1739) полковника.
Іваниця – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.).
Сокиринці – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл.), маєток Григорія Павловича Галагана (1819 – 1888).
За картину «Свячення пасок у Малоросії» Василь Штернберг, український і російський художник, вихованець С. – Петербурзької академії мистецтв, у 1838 р. був нагороджений золотою медаллю Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Штенберг був одним з найближчих приятелів Шевченка.
Тобто без штанів.
Тобто провідник. Алюзія на першу частину «Божественної комедії» Данте.
Ідеться про два напрямки садово-паркового мистецтва: 1) розроблений Андре Ленотром та його школою французький (регулярний, геометричний) парк і 2) англійський (пейзажний, іррегулярний, ландшафтний) парк.
Іржавець (раніша назва: Ржавиця) – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.). Свого часу тут, у Троїцькій церкві, знаходилась чудотворна ікона Божої Матері.
Врізана в дуб ікона, як свідчив Лев Жемчужников, була не в Дігтярях, а в Сокиринцях.
Сергій Костянтинович Зарянко (1818 – 1871) – російський портретист, академік Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Для його робіт характерна пильна увага до деталі навіть в аксесуарах.
Прототипом цього образу була дружина Петра Григоровича Галагана Софія Олександрівна Галаган (уроджена Казадаєва) (? – 1864).
Ідеться про оперу італійського композитора Джоаккіно Антоніо Россіні (1792 – 1868), написану за сюжетом драми Фрідріха Шиллера.
Климентій Карлович Боде – секретар російського посольства в Персії у 1850-х рр., автор подорожніх записок, які друкувалися в журналі «Библиотека для чтения» за 1854 р.
Персеполь (Персеполіс) – місто, яке виникло в VI – V ст. до н. е. й було столицею імперії Ахеменідів, розташоване за 900 кілометрів на південь від Тегерана.
Ідеться про долину Марвдашт неподалік міста Шираз, де збереглися руїни Персеполя (Тахте-Джамшид).
Думка Климентія Боде передана неточно. У другій статті під назвою «Путешествие в Луристан и в Аравистан» («Библиотека для чтения», 1854, т. 126) він писав про те, що може лиш побіжно розповісти про пам’ятки Персеполя, оскільки для докладної розмови потрібно багато чого вивчити, до того ж він не має змоги тривалий час перебувати в Персеполі.
Шевченко має на думці повість російського письменника Олександра Олександровича Бестужева (Марлінського) «Фрегат “Надежда”», яка розпочинається чималою картиною балу в Петергофі.
Шевченко має на думці описану Гоголем у «Мертвых душах» «пирушку на русскую ногу с немецкими затеями», яку сольвичегодські купці влаштували купцям устьсисольським і яка закінчилася переможною для перших бійкою, після якої вони вибачились, сказавши, що «немного пошалили».
Офіцери військових частин, служба в яких вимагала спеціальної освіти (артилеристи тощо), мали особливий («ученый») кант на мундирі.
Ім’я героя грецької міфології Амфітріона як гостинного господаря стало прозивним від часу появи комедії Мольєра «Амфітріон» (1668).
Гросфатер – старовинний німецький танець: хода журавля, після якої починається жваве скакання.
Оноре де Бальзак (1799 – 1850) – французький письменник. Тут ідеться про роман «Жінка тридцяти років», з якого розпочалася літературна слава Бальзака.
Ідеться про серію малюнків німецького художника Ганса Гольбейна Молодшого (1497 – 1543) «Образи смерті» (або «Танець смерті»), створену в 1524 – 1526 рр.
Згідно з грецьким міфом, Актеон під час полювання побачив Артеміду, яка купалася зі своїми німфами. Розгнівана богиня перетворила юнака на оленя, і його розірвали власні собаки.
Шевченко говорить про персонажа трагікомедії Вільяма Шекспіра «Буря» (1610 – 1611).
Людвіг (Луї) Шпор (1784 – 1859) – німецький скрипаль, композитор, диригент і педагог.
Очевидно, Шевченко має на думці увертюру до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі» – один із найвідоміших творів німецького композитора Якоба Людвіга Фелікса Мендельсона-Бартольді (1809 – 1847).
Адрієн Франсуа Серве (1807 – 1866) – бельгійський віолончеліст і композитор, якого називали «Паганіні віолончелі».
Шевченко говорить про музику німецького композитора, диригента й піаніста Карла Марії Фрідріха Августа фон Вебера (1786 – 1826) до п’єси німецького актора й драматурга Пія-Александра Вольфа (1782 – 1828) «Преціоза» (1821).
Мінезингерами в Німеччині ХІІ – ХІІІ ст. називали поетів-музикантів, які оспівували куртуазну любов.
Шевченко говорить про перекладену для віолончелі каватину Норми з однойменної опери італійського композитора Вінченцо Сальваторе Кармело Франческо Белліні (1801 – 1835).
Фрідерік Францішек Шопен (1810 – 1849) – польський композитор і піаніст; Шопен написав понад шість десятків мазурок.
Варіант народної пісні «Котилися вози з гори», що її авторство приписують Марусі Чурай.
Людвіг Шпор у Берліні не жив. У 1812 р. він стає капельмейстером Віденської опери, потім їде до Італії, з 1817 р. працює музичним керівником Франкфуртського театру, а з 1822 р. до кінця життя був придворним капельмейстером у Касселі.
Російський композитор Михайло Іванович Глінка (1804 – 1857) влітку 1838 р. тривалий час мешкав у селі Качанівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії, у маєтку Григорія Степановича Тарновського.
Алембік – скляний перегонний куб; реторта – посудина з повернутим назад носиком для перегонки речовин.
Томагавк – холодна зброя (сокирка) індіанців Північної Америки.
Шевченко говорить про так звані «єфимки з признаком» – монети часів царя Олексія Михайловича.
Іван Никифорович Золотаренко (? – 1655) – полковник корсунський (1652) та ніжинський (1653 – 1655). Як наказний гетьман очолював козацьке військо в поході на Білорусь (1654 – 1655), але в боях за Смоленськ участі не брав (Шевченко говорить про це вслід за «Исторіей русов»). Натомість в облозі Смоленська брав участь його брат Василь (? – 1663).
17 вересня за ст. ст. православна Церква вшановує святих мучениць Віру, Надію, Любов та їхню матір Софію (? – 137).
Смольний інститут – перший у Росії інститут шляхетних панночок, заснований за ініціативою Івана Івановича Бецького в 1764 р. у Санкт-Петербурзі при Воскресенському Смольному Новодівичому монастирі.
Полтавський інститут шляхетних панночок був заснований 1818 р. за ініціативою княгині Варвари Олексіївни Рєпніної-Волконської.
Рядки з поеми «Катерина».
Слова з української народної пісні-танцю «Гречаники».
Ідеться про заупокійну месу Моцарта – останній твір великого композитора.
Початок української народної пісні «Ходить гарбуз по городу».
Перші рядки думи про Олексія Поповича.
Нетичанка – бричка з плетеним кузовом.
Тобто Свято-Троїцького собору.
Ідеться про дзвіницю Варваринської церкви, реконструйовану в 1844 – 1845 рр.
У реконструкції Густинського монастиря брав участь російський архітектор-будівельник, академік Санкт-Петербурзької академії мистецтв (з 1839 р.) Дмитро Єгорович Єфимов (1811 – 1864).
Автомедон (Автомедонт) – у давньогрецькій міфології візник Ахілла. У переносному сенсі – вправний візник. Саме такого значення надавали йому письменники ХІХ ст., наприклад, Пушкін у романі «Евгений Онегин».
Ідеться про прилуцький Спасо-Преображенський собор (1705 – 1720), кошти на побудову якого дав Гнат Іванович Галаган (див. прим. до поезії «Іржавець»).
Прилуцький полковник Іван Яремович Ніс (? – 1715) у 1714 р. був призначений генеральним суддею, а його місце посів Гнат Галаган.
Олександр Олександрович Бестужев (Марлінський) (1797 – 1837) – російський письменник і публіцист, надзвичайно популярний у 1830-х рр., коли його називали «Пушкіним прози».
У червні 1844 р. Михайло Глінка виїхав із Санкт-Петербурга в Париж.
Про те, що Мікеланджело після завершення розписів Сікстинської капели на якийсь час втратив зір, писав Джорджо Вазарі у своїй книзі «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (1550).
Великі Луки – старовинне російське місто, повітовий центр Псковської губернії (нині районний центр Псковської обл. Росії).
Серути – поштова станція неподалік Великих Лук.
Ідеться про Петропавлівську лікарню, відкриту в 1835 р. Кошти (400 тис. карбованців асигнаціями) на побудову «больницы, учреждаемой на Петербургской стороне», дав імператор Микола І.
Герман Кох (1807 – 1868) – головний лікар Петропавлівської лікарні.
Хазяїн Качанівки Григорій Тарновський відзначав свої іменини на «теплого Юрія» – 23 квітня (6 травня).
Прототипом цього образу могла бути племінниця Тарновського Марія Степанівна Кржисевич (уроджена Задорожна) (1824 – 1905).
Прототипом цього образу був Григорій Степанович Тарновський (1784 – 1853) – український поміщик і меценат.
Григорій Тарновський був обраний предводителем дворянства Борзнянського повіту Чернігівської губернії в 1831 р.
Ференц Ліст (1811 – 1886) – угорський композитор, диригент, педагог, найбільший піаніст-віртуоз ХІХ ст.
Шевченко має на думці трагедію «Синав и Трувор» (1750) російського поета й драматурга Олександра Петровича Сумарокова (1717 – 1777).
Ідеться про здійснений російським письменником і перекладачем Степаном Івановичем Вісковатовим (1786 – 1831) переклад французької адаптації шекспірівського «Гамлета» пера Жана Франсуа Дюссі (1733 – 1816).
Ідеться про водевіль російського письменника й актора Дмитра Тимофійовича Ленського (1805 – 1860) «Лев Гурыч Синичкин, или Провинциальная дебютантка» (1840).
Тобто влітку 1838 р.
Арія Людмили з четвертої дії опери «Руслан и Людмила» була написана пізніше – у 1841 р.
Смоленське кладовище було засноване згідно з указом Сенату на Васильєвському острові в 1756 р. Свою назву отримало, очевидно, від храму на честь смоленської ікони Божої Матері.
Плакатний білет, чи плакат, – тимчасовий паспорт для людей податного стану в Російській імперії.
Крестовський острів – острів у західній частині Санкт-Петербурга, у дельті Неви.
Піски – історична назва місцевості, розташованої в центрі Санкт-Петербурга між Невою, Невським та Ліговським проспектами, по обидва боки від Суворовського проспекту.
Ідеться про Нікольський морський собор на Нікольській площі в одному з центральних районів Петербурга – Казанській частині (відомий під іменем Миколи Морського, чи Миколи Мокрого). Побудований у 1753 – 1762 рр. учнем Растреллі Савою Івановичем Чевакинським.
Очевидно, ідеться про «Школу для віолончелі» («Methode de violoncelle») (1840) німецького віолончеліста й композитора Бернгардта Гайнріха Ромберга (1770 – 1841).
Великий (Кам’яний) театр – найстаріший постійний театр Санкт-Петербурга, відкритий у 1783 р.
Казанський собор у Санкт-Петербурзі – монументальна пам’ятка архітектури російського класицизму. Побудований у 1801 – 1811 рр. архітектором Андрієм Никифоровичем Вороніхіним (1759 – 1814). Соборне прокляття – церковний обряд, який відправлявся під час однієї з неділь Великого посту.
Ідеться про будинок Енгельгардта на Невському проспекті (№ 30/16), який належав Ользі Михайлівні Енгельгардт (уродженій Кусовниковій). З початку ХІХ ст. тут відбувалися концерти Санкт-Петербурзького філармонічного товариства.
Анрі В’єтан (1820 – 1881) – бельгійський скрипаль і композитор. З 1846 р. жив і працював у Санкт-Петербурзі як соліст імператорських театрів.
Александринський театр – найстаріший драматичний театр Росії, створений у 1756 р. Александринським став називатися з 1832 р. на честь імператриці Олександри Федорівни.
Михайлівський театр – театр опери й балету в Санкт-Петербурзі, відкритий у 1833 р.
Ідеться про ораторію «Створення світу» австрійського композитора Франца Йозефа Гайдна (1732 – 1809), написану 1798 р. за сюжетом поеми Джона Мільтона «Втрачений рай».
Михайлівський манеж – найбільший манеж Санкт-Петербурга, побудований у 1798 – 1801 рр.
Ідеться про імператорський Патріотичний інститут, заснований Санкт-Петербурзьким жіночим патріотичним товариством у 1822 р. на базі Училища жінок-сиріт 1812 р. Містився на Десятій лінії Васильєвського острова.
Ідеться про графа Матвія Юрійовича Вієльгорського (1787 – 1863), який був блискучим віолончелістом, учнем Ромберга.
Литовський замок – в’язниця в Санкт-Петербурзі, в окрузі Коломна, на перетині Мойки й Крюкового каналу.
Московська застава – історична назва північної частини сучасного Московського р-ну Санкт-Петербурга. Назва походить від застави, яка була на перетині Московского тракту й Ліговського каналу.