Я дарую тобі все!
Бери малюй, що хочеш пензлем,
Як зробиш то воно твоє,
З чого почнеш?
Окей, спочатку все для себе!
Почав бігом із фейсу,
Фігуру, також, не забув,
Вдягнув костюм новенький,
Краватку, туфлі, атрибути,
Годинник, папку і авто,
Звичайно ж в шкірі, з автоматом!
Іще усяких там речей,
Швиденько малювати!
Так стій же! Ну, а іншим що!!!??
Скінчилися вже фарби…
Ти зроби мене щасливим!!
Можеш все забрати!!?
Я не знав, що головне,
Це здоров'я мами й тата!!!
Посмішка й тепло,
Любити і прощати…
От якби мені картину,
Цю назад віддати й перемалювати?
Це нізащо неможливо!!!
Вже зносився пензель,
Висохли всі барви!
Що вляглись на полотно,
З'їв годинник весь пісок,
Здувся весь вітрами!
Вся картина з акварелі,
Ніжна, як метелик,
Так старанно ткана,
Тонким павутинням,
Що й не перепишеш,
Ти ж вже не дитина!
Ти ж кидав каміння,
Час прийшов збирати…
Мов пробігся по алеї,
З тими ліхтарями,
А там на мольберті,
Все життя твоє,
Писане руками,
Ріками й роками!
Хіба пишуть аквареллю,
Грубими мазками?!
Вони люблять воду,
Й лише по одному,
Виглядають гарно!
Не олійні фарби,
Не олійні фарби!
Тут не перепишеш,
Тут не накладають,
Все одне на одне,
Тут завжди прозоро,
Й видно весь фундамент!
Це складний живопис,
Може й не всі знають,
Що ти свій рукопис,
Пишеш аквареллю, ніби як кохають!
І не накладеш ти зверху,
Гуаш шар за шаром,
Все, що намалюєш,
Сам ти допускаєш,
Заслужив ті лаври,
Що в кінці збираєш…