Прилетіла птиця біла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Ці легкі пір’їни сипали щосили…
Все навколо стало білосніжно-білим.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І рожева птиця сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Це рожеве пір’я навкруги літало…
Вже садок рожевий! Птиці все замало!
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
І червона птиця сіла на подвр’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
І чудові квіти зацвіли червоно.
Виноград червоні набирає грона.
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Жовта диво-птиця, сіла на подвір’я.
Танцювала птиця, розсипала пір’я.
Птиця жовтий колір понад все любила.
Жовтим листя стало, трави пожовтіли…
Раптом в диво-птиці серце защеміло:
– Десь поперед мене полетів мій милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетіла навздогін за милим.
Ой, летіли птиці різнокольорові,
Барви дарували радісні, чудові!
І малі, й великі скрізь пташки літають.
Диво-птиць чотири лиш у рік буває.
Кажу всім – мені не вірять: – Миша є у нас в квартирі!
– Киця ступінь вчений має, в хату мишок не пускає!
Я вночі тихенько спала, миша раптом налякала.
Бо якщо вона захоче – налякає й серед ночі.
– Що ж ти робиш? Чи не бачиш,
Що дитина гірко плаче?!
Почала я міркувати, як ту мишу… налякати.
Всі чудову нашу кицю називають «чарівниця»!
Мишу капосну спіймати кицю кличу я до хати.
Та її ніде немає – все кудись вона зникає!
На обід лише прийде: – Де була ти, кице, де?
З’їсть усе, що є у миці, по обіді – знову в путь.
Нашій киці-чарівниці навіть ніколи… зітхнуть!
І вона, як хвиля в річці – то з’явилась, то нема.
Я ж не можу замість киці мишу ту ловить… сама!
Миша радісно танцює – киця знову десь мандрує.
Вже набридла миша та! Може, взяти нам… кота?
Чарів, певне, він не знає і раптово не зникає.
Але, може, хитру мишу він якраз і… налякає.
Їжачок-мандрівничок взяв з собою багажок,
Брилик – на голівку й рушив у мандрівку.
Їжу в вузлику він ніс, поспішав хутенько в ліс.
Стежечками він ходив, ніжки дуже натрудив.
А як трішки зголоднів, то малинки натрусив.
На пеньку відпочивав, за бджілками слідкував.
Бджілки мед з квіток збирали,
Потім в соти його клали…
Щось поблизу засвітилось – а то лісонька з’явилась:
– Ти куди, мандрівничок, мій смачненький їжачок?
І кого ти тут шукав? А чи, може, заблукав?
Раптом лиску затрусило, аж зубами скреготіла! —
Майже десять їжаків стисли лисоньку з боків.
Це родина їжакова йшла на розшуки малого.
Голки гарно нагострили, лиску геть прогнать хотіли.
Мить – лисиці вже нема, не поїла задарма.
Їжачок-мандрівничок позбирав всіх діточок
І малим розповідає, що у мандрах їх чекає.
Сам їжак давно вже звик, що для всіх він – Мандрівник!
У річечки Кодими є свій секрет:
Там, де зелений росте очерет,
Качечка Катя свій дім збудувала.
Цілими днями вона полювала.
Вночі її річка тихенько гойдала…
Білого човника качка в’язала,
Чайці-сусідці тихенько казала:
– Човник потрібен, щоб рибку ловити,
Потім свіженьку на продаж возити.
Так в очереті рибачки живуть,
Справу цінують свою, бережуть.
Везуть у неділю свій цінний товар
Човником в місто, на рибний базар.
Рибка іще у корзинах лежить,
А за товаром вже черга стоїть.
Качечка Катя в спідниці рябій
Рибку з корзини бере по одній…
Рибку розпродали швидко і вчасно:
Всім до впободи ця рибка срібляста.
Чаєчка любить гроші складати:
– Треба моторного човна придбати!..
Там, де зелений росте очерет,
У річечки Кодими є свій секрет.
Що зчинилось на подвір’ї?
Загубила гава пір’я.
Наш собака – «Гав!» та «Гав»,
Бо баран паркан зламав.
А бичок забіг в комору —
Помідор з’їв дуже скоро.
Стала баба верещати:
– Помідор де дівся п’ятий?
Гвалт!
А чубаті два синочки
Заглядати будуть в бочки!
Хлопчаки почнуть питати:
– Помідор де дівся п’ятий?
Та біда іще знайшлась:
В діжці плавав наш карась.
Причалапав тут дідусь,
Карасеві каже: «Тпрусь!».
Треба ж було дідусеві
Це казати карасеві!
Той карась із діжки – шусть!
Не зловив його дідусь.
Та карась наш має звичку —
Ходить він щодня на річку.
Гвалт!
Стали миші скрекотати,
Стали жаби гелготати…
Качка як затінькає!
Півень зацвірінькає…
Гвалт!
А бугай, той з переляку
Видерся аж на гілляку!
– Трісь! – і гепнувся на мишу!
На хвилинку байку лишу…
Бо цікаве мишеня
Скрізь ходило навмання
І тепер забило шию,
Бо бугай літать не вміє!
Мишу кличу: «Жуля, Жуля!»,
А на шиї в неї гуля!
Була миша – красотуля,
А тепер вона кривуля!
Заміж миші вже ніяк!
Всі ж на шийці бачать брак!
Гвалт!
Дві дочки кричать невтомно!
Баба десь вже непритомна!
А дідусь причепурився
І на призьбі примостився:
– Дочекаюсь надвечір’я,
В півня висмикну всі
Пір’я!
Бриль у мене без пера,
Вже оздобити пора!
Бриль з пером – то
інший стиль.
«Супермодний, —
скажуть, – бриль».
А корівці я на ріг
Начеплю смачний пиріг.
Я ще й бублика вчеплю,
Бо корівку я люблю.
А корівка… ну, брикати —
Хоч біжи з своєї хати.
Їй пиріг не до вподоби.
Для рогатої худоби
Парасольки, каже, треба,
Бо в дощ ходить просто неба!
Хто що хоче! На свій смак!
Та ще й робить абияк!
Гвалт!
Курка все оце почула,
На ворота вмить майнула:
– Що це, півень без хвоста?!
Я вам курка не проста!
Я – і курка! Я – і квочка!
Заклюю цього дідочка!
Гвалт!
А стара сердита качка,
Що прийшла нарозкарячки,
Зупинила цю розмову:
– А про качура хоч слово!
В нього вдача нелегка —
Лиш жінок є два полка!
За всіма ж це услідити,
Та й іще маленькі діти!
Щоби нас охороняти,
Хоч рушницю треба мати!
Хай на всіх наводить жах,
Хай з рушниці: «Трах-тарах!»
Гвалт!
Півень: «Я тут наче ні до чого!
Що ж, попробую смачного!»
Та на стіл – до пирога!
Баба: «Геть! Де кочерга?»
Запустила у пиріг!
Півень – фур-р-р!
І сів на ріг!
А корова – тупотіти:
«Вже краси – нема де діти!
Гава пір’я десь шукала,
А мені цього замало!
Я, бач, півника
придбала!
Гвалт!
А ворона подивилась,
Геть без голосу лишилась.
Ще й оглухла, як той пень.
Отакий сьогодні день!
Люди кажуть: «От чудні!»
Але вибачте мені —
Ми ж чекаєм допомоги,
Щоб бичку зв’язати роги,
Прив’язать до осокори,
– Щоб не крав він помідори.
Бо інакше…
Гвалт!
Автор: – Як це так? Ну, як це так?!
Сіяв мак у полі шпак!
Шпаченята залюбки
Воду носять до ріки!
Горобцям маленька риба
Накришила трішки хліба!
Ті наїлися на славу —
Стали схожими на гаву!
А рибалка наш, бичок,
Сам спіймався на гачок!
З риболовлі без штанів
Повертається у хлів!
Пес руденький з’їв кита,
Вихвалявся:
Пес: – Смакота!
Автор: – Завалився на диван…
А живіт – як барабан!
Ну а кицька —
Наша Зося,
Загубилася у просі!
Нявкає і верещить:
Зося: – В просі я не хочу
Жить!
Автор: – Далі – більше!
Далі – гірше!
Далі – глибше!
Далі – ширше!
Випив заєць джерело
І сказав:
Заєць: – Так і було!
Автор: – Для зайчишиних потреб
Був завжди тут тільки степ!
Що це робиться у лісі?
Їздить вовк на «Міцубісі»,
Без доріг і без ознак!
Повертає абияк!
Раптом всіх перелякав:
Він зайчиху покохав!
Нерозумна та зайчиха
Хоче з ним побратись тихо!
А лисичка золота
Шиє комір із хвоста
На машинці: «Тра-та-та!».
Лисиця:– Гарний комір
Для пальта!
Автор: – Вже вовчиха —
Сива шуба —
Наламала гілок з дуба.
Починає бджіл ганяти:
Вовчиха: – Мед несіть мені
До хати!
Автор: – Далі – більше!
Далі – гірше!
Далі – глибше!
Далі – ширше!
Лев прибіг із зоопарку,
Бо відчув, що буде сварка!
Щоб прикрасити дорогу,
Взяв «на хвіст» і носорога!
І ці двоє, як на сміх,
Налякати хочуть всіх.
Стали разом на горі
І кричать всім:
Лев і носоріг: – Ми царі!
Автор: – Горобці ж цього
Не хочуть
І доводять їм охоче:
Горобці: – Їдьте в Африку,
Ось там
Місце є таким царям!
А у нас таких багато:
Вовк, кабан, ведмідь
Пихатий.
Автор: – А кабан на все дивився
І картоплею вдавився.
Стали лікаря шукати…
Лікар лис —
Ні кроку з хати!
Почепив кашне на шию,
Каже:
Лис: – Я і сам хворію!
Хай поквапиться
Ведмідь —
Горло медом
Намастить.
Автор: – А ведмідь пішов в село,
Бо цукерок не було!
Носоріг про лиса чув,
Так до нього і гайнув.
Тільки глянув лис за ріг —
Йде до нього носоріг!
Лис благає:
Лис: – Цур мене!
Автор: – Швидко зняв своє кашне
І не гаяв більше часу —
Проковтнув він кухлик квасу
І чкурнув, ах загуло!
Навпростець – і за село!
Від образи носоріг
Зачепився за поріг…
І набив на лобі гулю:
Носоріг: – Показали мені дулю!
Зараз буде вам не мало!
Де ви лиса заховали?!
Автор: – Проковтнувши жбан вина,
Він угледів кабана!
Носоріг: – Добре. З’їм тебе, ледащо,
Із картоплею, ще краще!
Автор: – Кабану ж це неохота!
Виплюнув картоплю з рота!
Кабан: – Все!
Автор: – Образився кабан,
Кабан: – Хай той лис лікує сам!
З носорогом я повинен
Розмовляти вже годину.
Лікар з нього – перший клас!
Проковтне одразу вас!
Жив спокійно усі дні…
І за що оце мені?!
Автор: – Геть кабан, аж загуло.
Навпростець – і за село!
Оце вже яку годину
Ось така йде плутанина.
Ген удвох – до кішки Зосі,
Що ховалася у просі.
Кішка Зося – за торбину…
Десь надибала стежину,
Втрьох прибігли до села,
Де сім’я шпаків жила.
Коло дуба посідали
І, відхекавшись, сказали:
Звірі: – Починалось все це так:
Шпак, цей дурень, сіяв мак!
Ми ж казали: «Як це так?!».
Ми ж йому казали: «Шпаче!
Повизбируй лиш добряче!
Зерен з ниви за годину
Набереш собі торбину!».
Автор: – З маком тільки клопіт буде…
Надійдуть у поле люди…
Люди скажуть:
Люди: – Як це так!
Не пшениця в полі, – мак!
Автор: – Та не слухав все це шпак:
Шпак: – Ну, то й що! І сіяв мак!!!
От задав усім роботи…
Охопили всіх турботи!
Автор: – І вже кожен на свій смак:
Звірі: – Що це буде?!! Як це так???
Дійові особи: Жабка, Мишка, Зайчик, Лисичка, Вовчик, Ведмідь.
У полі стоїть хатка.
Автор: – Стоїть край поля хатка.
Зачинені дверцятка…
В скляні її віконця
Заглядає сонце.
Стіни білі, чепурненькі,
Хатка прибрана
Гарненько.
Шибки з візерунками,
Підвіконня – з
Подарунками.
Цукерки є і печиво,
І ще багато дечого.
Хатка в поле задивилась,
Від чекання вже втомилась.
Хатка: – Чи знайде мене хазяїн?
Чи мене він упізнає?
До хатки підходить Жабка
Автор: – Йшла у справі жабка,
Жабка-крекотушка.
Постукала в дверцята
І приклала вушко.
Тихо. Знову стукає в
Дверцята.
Жабка: – Це чия гарненька
Хатка?
Автор: – Там нікого.
Зайшла в хату
Й почала хазяйнувати.
Хоче все переробить…
А до хатки хтось біжить.
Мишка стукає
В дверцятка:
До хатинки підходить Мишка
Мишка: – Це чия гарненька
Хатка?
Чи господар в неї є?
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
А ти хто?
Мишка: – Я мишка-шкряботушка.
Жабка: – Я ж, бач,
Жабка-крекотушка.
В хаті пораюсь щомиті,
Жабки всі хазяйновиті.
То копаю щось в городі,
То гуляю при нагоді.
Як втомлюся, —
На хвилину
Ляжу в маки, відпочину.
Та плекаю, мрію я,
Щоб була отут сім’я.
Мишка: – Все. Сподобалось.
Пустіть і мене в хатинку жити.
Жабка: – Іди.
До хатки підходить Зайчик
Автор: Подружилися одразу,
Стали жити
В хаті разом.
І веселі, і завзяті
Хазяйнують вдвох
У хаті.
Коли сірий зайчик
Прибіга до хати,
Стукає в дверцята.
Зайчик: – Пробігав тут мимохідь,
Бачу – хата вже стоїть.
Господиня в хаті є?
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Я – жабка-крекотушка.
Мишка: – А я – мишка-шкряботушка.
Жабка і Мишка: – А ти хто?
Зайчик: – Я Зайчик-побігайчик.
Ви пустіть мене до хати,
Моркву буду доглядати,
До вподоби зелень, квіти.
Хочу з вами разом жити.
Автор: Стали жити
Вони втрьох,
Стерегти хатинку, льох.
До хатки підходить Лисичка
Автор: Тільки ось
Біжить Лисичка,
Руда шубка, руде личко.
Лиска стукає в дверцятка:
Лисичка: – Це чия гарненька хатка?
Чи господар в хаті є?
Жабка: – Все моє!
І подвір’я, і хатина.
Завітайте у гостини.
Тут живуть лиш
Добрі звірі.
Є город в нас і подвір’я.
А ти хто?
Лисичка: – Я – Лисичка-сестричка.
Капелюх маю й спідничку.
Гарний хвостик і намисто.
Прибираю в хаті чисто.
Лиска сум завжди жене,
В хату ви пустіть мене…
Автор: Стало в хаті їх чотири
Тут руді були і сірі…
До хатки підходить Вовк
Автор: Раптом Вовчик-неборак
Вовк: – Ох, хатинка!
Й гарно як!
Автор: Вовчик стукає